Настав час оновлення стратегії стосовно Центральної Азії

Росія, Китай та Туреччина ведуть боротьбу за впливи у Центральній Азії. Європа повинна бути активнішою у своїй зовнішній політиці

 «IPG — Міжнародна політика та суспільство», Німеччина

Увага міжнародних експертів у галузі геополітики та національної безпеки привертають активні заходи п’яти країн Центральної Азії щодо позиціонування себе в якості активного гравця та суб’єкта у сучасних змінних геополітичних умовах. Впливовий аналітичний центр у галузі міжнародної політики і дискусійна платформа з питань міжнародної політики та глобальних трендів, німецький журнал IPG при Фонді Фрідріха Еберта оприлюднив серію досліджень, присвячених активізації міжнародної співпраці Заходу із країнами Центральної Азії. Питання важливе для України ще й тому, що Киргизстан, Узбекистан, Казахстан, Таджикистан та Туркменістан коригують свої відносини із російською федерацією, а також відіграють все більш помітну роль у зовнішній політиці Китаю. Ці відносини і надалі суттєво впливатимуть на стан системи міжнародної безпеки у глобальному вимірі.

У своєму дослідженні економіст і політик від Соціал-демократичної партії Німеччини Нільс Шмід (Dr. Nils Schmid) аналізує стан відносин з п’ятьма країнами Центральної Азії та наголошує на необхідності перегляду європейської зовнішньої політики у відносинах з країнами регіону.

Загарбницька війна росії принесла Україні страшні руйнування та незліченні страждання, знищила основи міжнародного світоустрою та системи безпеки. Поштовхи цього геополітичного землетрусу відчуваються і в Центральній Азії, де почали похитуватися старі упевненості щодо великого північного сусіда — росії, у той час, коли Китай продовжує розширювати свій вплив, а інші гравці, зокрема Туреччина, активно намагаються розширити свою присутність. Зараз, вважає німецьке видання, нам потрібно більше залучатися до співпраці та пропонувати державам Центральної Азії співпрацю на рівних. Зустріч, на яку федеральний канцлер Німеччини Олаф Шольц запросив до Берліна глав держав п’яти центральноазіатських республік — Киргизстану, Узбекистану, Казахстану, Таджикистану та Туркменістану, робить важливий внесок у таку співпрацю. Взагалі таке відбувається вперше, зазначає автор, коли всі п’ять глав держав регіону прибувають до Берліна на таку зустріч.

Зустріч глав держав Центральної Азії з канцлером Німеччини Олафом Шольцем у Берлині, 29 вересня 2023 року.
Джерело: Офіційний сайт президента Республіки Казахстан

П’ять колишніх радянських республік, які здобули незалежність у 1991 році, досі дуже тісно пов’язані з москвою економічно, соціально та з точки зору політики безпеки. Росія є для них головним торговим партнером і постачальником енергетичних ресурсів. Важливим джерелом доходу країн регіону є грошові перекази трудових мігрантів з росії, зокрема до Киргизстану та Таджикистану. А російський режим забезпечує свій вплив через регіональні альянси, такі як Євразійський економічний союз (включно з Казахстаном і Киргизстаном) та оборонний альянс — Організацію Договору про колективну безпеку (включно Казахстаном, Киргизстаном і Таджикистаном).

Ще до початку російської загарбницької війни в Україні держави Центральної Азії проводили політику диверсифікації своїх відносин, яку зараз вони все активніше просувають. Важливим тут є Китай, який протягом багатьох років постійно посилює свій вплив у регіоні через ініціативу «Пояс і шлях» (Belt and Road Initiative) і двосторонні угоди, забезпечуючи доступ до сировини та розширюючи транспортні шляхи до Європи. Але участь і присутність Китаю сприймається місцевим населенням дуже критично, як показали протести в Киргизстані та Казахстані. Виникають економічні та фінансові залежності. Зараз Китай є найбільшим кредитором країн регіону, за винятком Казахстану.

Неоімперська політика росії відкрито ставить під сумнів суверенітет держав-спадкоємців Радянського Союзу та викликає велике занепокоєння, особливо в сусідньому з нею Казахстані. У той же час місцеві уряди розуміють, що росія має все менше бажання і здатності гарантувати безпеку, і тому вони шукають нових партнерів, особливо в Європі.

Як стверджує німецький аналітик, в цьому складному сусідстві з росією наше спільне послання повинне полягати в тому, що країни Центральної Азії — не самотні! Необхідна більша відданість у цьому ключовому геополітично важливому регіоні, що сполучає Схід і Захід. По-перше, європейці повинні розширити економічний обмін між Європою і цими країнами, завдяки чому будуть розширені їх політичні рамки та зміцнено суверенітет країн Центральної Азії. Європейці також зацікавлені в розширенні торгових відносин, особливо в енергетиці та сировині. Зокрема, зараз НПЗ у м. Шведт у Німеччині отримує нафту з Казахстану. У майбутньому закупівля безпечного та нешкідливого водню стане більш важливою, оскільки в регіоні є величезні потужності для відновлюваної енергії. Тому важливо, щоби країни ЄС використовували ініціативу Global Gateway для запуску проектів у Центральній Азії, включно з торгівлею через Каспійське море, і таким чином створювали альтернативні торгові та транспортні маршрути в обхід росії. У той же час ЄС повинен підтримувати регіональну економічну інтеграцію п’яти країн Центральної Азії, щоб таким чином зменшити їхню залежність від росії та Китаю.

По-друге, Німеччина та ЄС повинні бути партнерами Центральної Азії для сталого економічного розвитку країн регіону. Європейці, на основі вже існуючого досвіду і знань, повинні запропонувати ще більше стратегій з огляду на дефіцит води, для розширення проектів щодо відновлюваних джерел енергії та розвитку систем соціального забезпечення. Тут ЄС може спиратися на власний досвід у транскордонному управлінні водними ресурсами та використовувати такий вдалий інструмент як партнерство в межах ініціативи Just Energy Transition Partnership.

По-третє, вважає автор дослідження, країни ЄС повинні зміцнювати верховенство права та дотримання прав людини в регіоні. Тому, зокрема, європейцями вітаються розпочаті в Казахстані реформи, серед яких — скасування смертної кари та створення Конституційного суду. Відповідальність за дії уряду та боротьба з корупцією також є важливими проблемами в цих країнах, у тому числі для їх урядів. Навіть якщо демократія та політичний плюралізм у країнах часто обмежені або взагалі відсутні, підтримка судових реформ і запровадження конституційної адміністративної діяльності є важливою для ЄС першою відправною точкою для співпраці. Без демократичної участі громадян і без публічного обговорення у різноманітних медіа правильності обраного шляху неможлива стійка соціально-економічна модернізація.

Важливо, що європейці підкреслюють свою увагу до регіону великою кількістю візитів своїх провідних політиків. Президент Ради ЄС брав участь у самітах високого рівня ЄС — Центральна Азія в жовтні 2022 року та червні 2023 року. Федеральний міністр закордонних справ Німеччини відвідала з візитом регіон у жовтні 2022 року, федеральний президент Німеччини — у червні 2023 року. Для ЄС не викликає сумнівів, що й після зустрічі у Відомстві Федерального канцлера 29 вересня 2023 року триватимуть процеси з виконання зобов’язань, взятих на себе європейцями. Вони включають підтримку Організації з безпеки та співробітництва в Європі (ОБСЄ), яка продовжує відігравати важливу роль у регіоні. Це найважливіший інституційний зв’язок між Європою та Центральною Азією, і його високо цінують партнери.

Німеччина вже показала в минулому, що вона може відігравати ключову роль у політиці ЄС щодо Центральної Азії. Так, перша стратегія ЄС для Центральної Азії була створена під час головування Німеччини в Раді ЄС у 2007 році.

Наразі стає зрозумілим, що важливу для всіх країн регіону і ЄС роль відіграють також захист клімату та навколишнього середовища, а також просування демократії, верховенства права та громадянського суспільства. Тепер настав час говорити з партнерами про ці напрями діяльності та можливе оновлення центральноазійської стратегії ЄС з урахуванням нових геополітичних обставин, відзначає автор дослідження.

Також заслуговує на увагу аналітичне дослідження власного експерта журналу IPG з Казахстану Александри Сітенко (Alexandra Sitenko), присвячене питанню активізації та консолідації зовнішньої політики п’яти провідних держав Центральної Азії на пострадянському просторі. У статті аналізуються підходи Казахстану, Киргизстану, Таджикистану, Туркменістану та Узбекистану до спільної політики у сучасному мінливому світі.

Щороку у вересні глави держав і делегати з усього світу збираються в штаб-квартирі ООН у Нью-Йорку, щоб обговорити найактуальніші проблеми сучасності. Зазвичай з особливим інтересом стежать за виступами та промовами глав держав і урядів на Генеральній Асамблеї ООН. Цього року особливу увагу привертає одна зустріч на найвищому рівні на полях загальних дебатів за участі Джо Байдена. Президент США вперше зустрівся з главами держав усіх п’яти країн Центральної Азії (Казахстану, Киргизстану, Таджикистану, Туркменістану та Узбекистану), що, за словами Джо Байдена, стало «історичним моментом». Хоча формат діалогу «C5+1» між США та Центральною Азією існує від 2015 року, досі зустрічі відбувалися на рівні міністрів закордонних справ. Саміт у Нью-Йорку, безперечно, можна трактувати як ознаку підвищення значення центральноазійського регіону у зовнішній політиці США.

Серед її пріоритетів, визначених Байденом, зазначає журнал IPG, — співпраця з державами Центральної Азії у боротьбі з тероризмом, насамперед з його фінансуванням. Вашингтон також має намір розширити економічне співробітництво з регіоном як через розвиток видобутку мінеральних ресурсів і відновлюваних джерел енергії, так і через встановлення діалогу «С5+1» щодо видобутку найважливіших корисних копалин. Метою є забезпечення довгострокової енергетичної безпеки країн та ланцюжків поставок. Зараз Китай є основним джерелом імпорту 26 із 50 корисних копалин, класифікованих урядом США як критично важливі, зокрема таких як літій, кобальт і нікель, тоді як уран надходить переважно з росії. США явно шукають способи зменшити свою залежність від Китаю та росії щодо постачання критичної сировини та вбачають у Центральній Азії гідну альтернативу.

Глави держав п’яти країн Центральної Азії (Казахстану, Киргизстану, Таджикистану, Туркменістану та Узбекистану) на зустрічі з президентом США Джо Байденом.
Джерело: DPA

Особливо високий рівень інтересу до країн Центральної Азії можна відзначити не лише в адміністрації США, зазначає німецьке видання. Після російського вторгнення в Україну всі п’ять країн регіону користуються, хоча й не завжди однаковою мірою, міжнародною увагою, за якою можна визначити їх геополітичні мотиви. Від початку 2022 року кілька регіональних і надрегіональних гравців діють дедалі більш активно в цьому регіоні, чому сприяють різноманітні зустрічі на вищому рівні у форматі «С5+1».

18–19 травня 2023 року в Сіані відбувся перший саміт між Китаєм і п’ятьма державами Центральної Азії, який отримав великий міжнародний резонанс. Китай оприлюднив свій «Великий план розвитку» (Grand Development Plan), спрямований на забезпечення для Китаю альтернативних маршрутів транспортування сировини, продуктів харчування та інших товарів із мережею нових торговельних коридорів. Пекін також погодився взяти на себе зобов’язання щодо забезпечення регіональної безпеки та підтримки зусиль країн Центральної Азії у боротьбі з тероризмом.

У рамках стратегічної китайської ініціативи «Пояс і шлях» сторони домовилися, серед іншого, завершити будівництво залізниці Китай — Киргизстан — Узбекистан і почати будівництво автомагістралі Китай — Таджикистан — Узбекистан. У нинішній ситуації Китай бачить можливість економічно стримати росію в регіоні, та водночас, через зосередженість москви на війні в Україні, намагається частково взяти на себе роль гаранта політики безпеки, яка дотепер в основному визнавалася за росією.

Індія випередила Китай у дипломатичному протистоянні і вже у січні 2022 року ініціювала віртуальну зустріч у форматі «C5+1» за власного головування. У спільній заяві учасники підтвердили свою відданість багатовіковій цивілізаційній традиції та торговельним зв’язкам і домовилися, серед іншого, зміцнювати співпрацю в розвитку інфраструктури, охороні здоров’я, освіті, технологіях та кредитуванні. Проте взаємодія Китаю з країнами регіону наразі набула набагато більш конкретних та просунутих форм.

У 2022 році росія також запустила новий формат діалогу з країнами Центральної Азії. Окрім існуючих форматів, таких як Євразійський економічний союз (ЄАЕС) та Організація договору про колективну безпеку (ОДКБ), а також Шанхайська організація співробітництва (ШОС), виникла ідея саміту «росія — Центральна Азія». За ініціативи москви перша зустріч у цьому форматі відбулася 14 жовтня 2022 року в столиці Казахстану — Астані. Російська делегація дала зрозуміти, що росія прагне зберегти свою присутність у регіоні, оскільки для них Європа і США в довгостроковій перспективі не є партнерами. Російська делегація заявила, що «…в Центральній Азії та на Кавказі до нас прислухаються, і це добре, хоча ми розуміємо, що зараз в обох регіонах панує прагматичний підхід».

Новацією є інституціоналізація міжрегіонального співробітництва між країнами Перської затоки та Центральної Азії. Воно було закріплене 19 липня 2023 року в Саудівській Аравії на першому саміті між арабськими монархіями та країнами Центральної Азії. Тут також підкреслювалися давні релігійні, ісламські традиції. Учасники саміту узгодили план співпраці на 2023–2027 роки, який включає політичний і безпековий діалог, а також співпрацю в сферах економіки та інвестицій.

У липні 2023 року також відбувся саміт «ЄС — Центральна Азія» в Чолпон-Аті, місті-курорті на північному березі озера Іссик-Куль у Киргизстані. Обговорювалися питання співпраці у сферах економіки, торгівлі, трансферу технологій та взаємних інвестицій, а також цифрового зв’язку.

Той факт, що ЄС має намір дипломатичним шляхом переконати країни Центральної Азії дотримуватися санкцій, запроваджених проти росії, а не застосовувати санкції за їх невиконання, свідчить про важливість для ЄС своєї присутності в цьому регіоні.

Від ще однієї зустрічі у форматі «C5+1» під проводом Німеччини, запланованої на 29 вересня 2023 року у Берліні, із федеральним президентом Франком-Вальтером Штайнмаєром і федеральним канцлером Олафом Шольцем слід очікувати подальшого розвитку означених вище і важливих для п’яти країн Центральної Азії тем.

Держави Центральної Азії використовують нинішню геополітичну трансформацію, щоби перетворити свою відносну ізоляцію на стратегічну перевагу. Протягом десятиліть вони проводили добре збалансовану зовнішню політику і змогли встановити виважені відносини зі своїми могутніми сусідами — Китаєм і росією, а також з Європою, Сполученими Штатами Америки і Туреччиною.

Казахстан проводить так звану багатовекторну зовнішню політику; Узбекистан формулює принцип своєї зовнішньої політики як «збалансовану рівновіддаленість» від існуючих і нових глобальних центрів сили; Туркменістан у резолюції Генеральної Асамблеї ООН від 12 грудня 1995 року проголосив свій постійний нейтралітет. Але лише від початку російського вторгнення в Україну країни Центральної Азії перемістилися до центру міжнародної політики як суверенні гравці, вміло практикуючи свій рівновіддалений підхід, якого вони дотримувалися в цьому конфлікті.

Зокрема, їхні представники дотепер утримувалися від усіх голосувань в ООН із засудженням російської агресії або, як Туркменістан, не голосували взагалі. Жодна з п’яти країн не визнала анексії росією українських територій. Держави Центральної Азії також продовжують чинити рішучий опір спробам росії вербувати своїх громадян для участі у війні в Україні. Водночас Казахстан, Узбекистан і Киргизстан були серед країн, які у 2022 році прийняли найбільшу кількість людей-втікачів з Росії після оголошення там мобілізації.

Незалежно від того, з ким саме зустрічаються держави Центральної Азії у форматі «C5+1», залишається одна константа: представники всіх п’яти держав сидять за одним столом і діють як спільна група. Такі форми набуває еволюція у відносинах, яка спостерігається лише нещодавно і тісно пов’язана з війною росії проти України, а також з виведенням західних військ із Афганістану. Після їх виходу з Афганістану та початку російської війни проти України стабілізуюча регіональна роль все більше переходить до самих держав Центральної Азії. Якщо в минулому регіон був плацдармом для західних операцій в Афганістані і міг розраховувати на росію як на гаранта безпеки, то зараз він повинен значною мірою сам відповідати викликам політики безпеки. З цієї причини в липні 2022 року президент Казахстану Касим-Жомарт Токаєв запропонував створити механізм регулярних консультацій представників відповідних рад безпеки для розробки спільних рішень.

У контексті війни росії проти України країни Центральної Азії продемонстрували свою зростаючу автономію, розширивши свої політичні, економічні та безпекові контакти, жодним чином не обмежуючи існуючі відносини з росією. Замість того, щоб шукати ексклюзивний альянс із потужними регіональними чи надрегіональними гравцями, вони мають намір просувати регіональну інтеграцію, яка гальмувалася десятиліттями. За результатами 5-ї консультативної зустрічі глав держав Центральної Азії 19 вересня 2023 року у Нью-Йорку досягнуто домовленості про активізацію виробничої кооперації та ефективного використання транзитного потенціалу регіону. На порядку денному, як і раніше, є регіональне співробітництво в галузі кліматичної політики, зокрема в рамках роботи Міжнародного фонду порятунку Аральського моря (IFAS), а також поступове збільшення частки національних валют у регіональній торгівлі та скорочення торгівлі у доларах США. Тим не менш, зазначає журнал IPG, географічні та соціально-економічні відмінності між окремими країнами, а також їхні впливи на прояви ісламізму та тероризму залишаються особливою проблемою.

Тим більше важливим є оголошений п’ятьма президентами намір вирішувати всі регіональні питання виключно дипломатичним шляхом і з урахуванням взаємних інтересів. Така заява передбачає, що країни відкидають свої розбіжності, від питання охорони кордонів до забезпечення країн водою, а регіон має намір позиціонувати себе для зовнішнього світу в якості суб’єкта міжнародних відносин. Свідченням цього є те, що найбільша за територією країна (Казахстан) і найбільш густонаселена країна (Узбекистан), які протягом тривалого часу змагалися за регіональну першість, тепер наголошують на своєму стратегічному партнерстві та тісно співпрацюють в рамках міжнародних і регіональних організацій, таких як ООН і Співдружність Незалежних Держав (СНД).

Взаємодія між країнами Центральної Азії набуває нових форм з метою зміцнення миру та безпеки в регіоні та за його межами і сприяє формуванню глобальної архітектури безпеки на рівноправній основі. У цьому контексті заслуговує на увагу пропозиція президента Казахстану Токаєва, оголошена на Генеральній Асамблеї ООН, щодо активного сприяння діалогу між «Глобальною Північчю» та «Глобальним Півднем». Виклик для країн Центральної Азії полягає в тому, чи зможуть вони брати участь у глобальних політичних процесах, не втягуючись в ігри геополітичних гравців. Якщо їм це вдасться, регіон має потенціал утвердитися як провідна сила у світовій політиці, спроможна взяти участь у формуванні міжнародного порядку.

Зростання ролі країн Центральної Азії у світовій міжнародній політиці відбувається на тлі запеклої війни, що триває в Україні проти російського агресора. Росія традиційно використовує широкий спектр засобів впливу для досягнення своїх інтересів, брудні методи у роботі з партнерами, вербування агентури та створення залежних осіб у керівництві держав і блоків. Спеціальні засоби застосовуються москвою до найвищих посадових осіб і провідних політиків держав-об’єктів зацікавленості та агентурного впливу москви.

Доцільно враховувати, що зазначені п’ять держав регіону Центральної Азії використовуються москвою як інструмент доставки до росії зброї, людських ресурсів, комплектуючих для будівництва систем зброї і високих технологій. У подальшому відносини України з країнами регіону Центральної Азії будуть розвиватися в залежності від ступеню їх замученості до стратегічних планів москви і Пекіна, підтримки політики та агресії кремля, можливої участі у недружніх для України заходах. Стабільним партнером України, як і раніше залишаються США і Велика Британія. Для останньої взагалі не існує якихось надуманих «червоних ліній» у відносинах з росією, тому Лондон рішуче надає допомогу Україні зброєю. В США, не зважаючи на вимушене рішення щодо ухвалення тимчасового бюджету, що не включає надання допомоги Україні, також прийняте політичне рішення щодо підтримки Україні до її перемоги у війні проти росії.

Підготував Сергій Польовик